Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здається краще найсолодшого медяника; ложка щерби, що ви вливаєте в рот, якось смачно лоскоче за язик, гаряча пара, припахаючи злегка старим салом, приязно б’є в ніс і ще більший смак викликає.
І на що йому миска – ложка! Попереду наглядач з ключами, потім Краснояружський, а за ним вся решта- черідка голих, кривоногих, худоребрих, зарослих волоссям, або навпаки, ніжношкірих, як немовлята, різнокаліберних людей, озброєних мисками й ложками.
Діти, хоч хирними примарками вернулись, гомоніли біля столу, стиха зітхали, стукали ложками, коли ждали страви. Малі цокотять ложками об миски і, стверджуючи, хитають головами замісто відповіді. Тому забарився; торбинка спорожніла: тільки ложка, ніж, кухоль, сіль та півхлібини обважнюють її.
Озброївшись дерев’яними ложками, розсiлась родина навколо миски, i щелепи запрацювали. Василь та Володько швидко працювали ложками, запихаючи роти нерозжованим хлiбом. Його ложка нiяк не хоче його слухатись, i чим бiльше вiн снажиться не розливати, тим бiльше розливає, аж поки батько змушений узяти його на колiна i годувати.