Skip to content I забракло вже жалю до пакистанця – грошей вiн, з переляку, не взяв, анi цента, що ж, не тiльки йому випав тяжкий день… Так i заснула в домi у Рона й Марти з тою приклеєною до вуст, як лузга, iдiотичною посмiшкою: ну-ну, подумалося перед сном, летить, таки явно летить моє золото – вже посипалися катастрофи! 