Результати пошуку слова: Мари
Василь ШЕВЧУК – Григорій Сковорода
Три довгих роки в садах Токая, Відня він марив рідним вишневим цвітом, низовим вітром, небом, в якому грають веснянку жайворонки, і вечоровим дівочим щебетом. … На неозоре оксамитове поле повибігали вівці, що без числа, без ліку, й лише пастух загаявся: десь підгуляв або заснув у хмарі, що розляглась край неба, як чорне марище…
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Над Чорним морем
На тарілці лежав цілий стіжок маринованої риби. … Приніс повну тарілку маринаду, якої нам стало б на три дні. … Паничі й панни кинулись на маринад, як голодні вовки на вівцю, хоч їх Навроцька й не припрошувала. … Виліз потім боком той маринад добросердому простакові: жінка два дні гризла його за той маринад.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Старо-світські батюшки та матушки
І Олеся вже марила, як то вона буде їздити на баскому, гусарському коні, а Казанцев її вчитиме. … – Ми попросимо отця благочинного, отця протоєрея, ісправника, станового, докторів,– марив Казанцев. … Олеся походжала по своєму садку й тільки й думала та марила про той день, коли вона виїде з Богуслава з своїм милим.
Анджей Сапковський – Останнє бажання
монотонно скавчала Маринька. … — Тихо, Мариню, — … Заберу звідси Мариньку! … Про це багато говорили три… Так, три роки тому, бо Маринька два рочки мала. … Маринька, перелякана криком, захлипала, забившись у куток кухні. … Маринька кричала, затуливши ротика долоньками. … Марить? … Величезні хвилі та катастрофічні дощі, безумовно, справа рук маридів.
Галина Тарасюк – МИТАР ПЕЧЕР ГОСПОДНІХ
Навпаки, треба дякувати, бо тільки невзаємність дарує нам найвище щастя — марити взаємністю. … Тим «кіном» марив не один Мирко Волинець у ті далекі повоєнні роки. … — Одвіку несамовитий звір, що сидить у чоловікові, марить єдиною і недосяжною, майже вигаданою жінкою, що здатна зробити з нього героя або святого, —
Гнат Хоткевич – Довбуш
От я певен, що навіть ти не зовсім мене розумієш і не бачиш трагізму в тому, що баба Марина змусила пана Бога говорити по–польськи. … Те, що говорив Олекса, то був вихід, правда, алехіба це, про що марив останніми часами отець Кралевич? … Йому марилося повстання, як пожар степовий, що одразу захоплює безконечний простір.