Skip to content Вибачте, отче, за слово, але мені начхать на вашу анафему. …
Коли мій кат орудує петлею, то й мені можна… Я скільки разів на це згадаю, то зубами скрегочу з досади. …
Вибачте мені, достойні гості, що я, молодик, між вами смію сказати своє слово, між старшими, досвідними людьми. Хіба що вже ви, господа хазяїни, пособите мені. …
хоч мені й сутужно тепер на гроші, ну, та вже розстарався б… …
Уже тепер ви мені, а колись і я вам, дасть бог, чимсь пособлю. …
— Та що ж, і заходюсь,— згодився Остап.— Тільки ви мені скажіть, що йому говорити. …
— Та я знаю, що я дурний,— тим і прийшов, щоб ви мені розуму доточили. Завтра мені їхати, Янко… – …
– Ти такий рідний… Мені здається, що я знаю тебе тисячу років… А насправді – два оті дні. …
Мені зовсім не хочеться йти звідси. …
Якщо мені важко, або треба зважитись на щось, або хочеться побути самій, я приходжу сюди, до неї… Знаєш, іноді мені здається, що я й сама колись – ну, ще до народження, – 