Результати пошуку слова: Милий

(“Чи ти мене,боже милий…”) Мій боже милий, знову лихо!..” Така її доля… О боже мій милий! Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає, Де милий ночує: чи в темному гаю, Чи в бистрім Дунаю коня напова, Чи, може, з другою, другую кохає, Її, чорнобриву, уже забува?

Милий сад, то правда, але граф міг би його й потім показати, не тепер, коли слід би було перенести увагу на важніше й цікавіше для принцеси. Він уже немолодий, він не такий гарний і милий, як Макс, про якого вона вже казала панові пасторові. Милий! Ти милий. — Ти… милий Чуєш ти?

– Це був його обов’язок, милий пане, – Милий Швейку, – "Милий Генріх" справді попав у неабияку халепу. Сидить якось уночі милий наш начальничок біля телеграфного апарата, коли раптом пролунав дзвоник і начальник приймає телеграму: "Як маєшся, сволото? Це закон природи, милий друже.

Милий мiй читачу, редактор Карк думає, що я – раrvenu. …Знаєте, милий друже, от мiнiатюрний фрагмент iз забутої, розвiяної поеми "Азiя". & – Iди, милий. Колись Веронiка казала: "Це мiй милий степовий край, i по ньому тiкають дороги на Донеччину". Милий мiй…

Ви милий. Японці – премилий народець, залюблений у танці та легке вино. Ти такий милий. Ти такий милий, і тобі ні до чого хвалитися. – Милий боже, двісті п’ятдесят доларів! – Він справді премилий коник, – – Милий боже! – Милий боже! Милий боже, як хочеться їсти. – Ой ти мій милий.

У такого колеса дівчата питають, чи не бачило воно, куди поїхав милий: Кроковеє колесо, колесо Вище тину стояло, стояло, Много дива видало, видало. Чи бачило колесо, колесо, Куди милий поїхав, поїхав? Гатила гати дорогими шати, Мостила мости жуковинами… “Та як мій милий на гать поїде, Гатіться, гати, дорогими шати!

– Ой, який ти милий,- мовила вона.- І тобі подобається так. А ти такий милий, що дозволив мені це. – Ой, який ти милий! Він був дуже милий і питав про тебе. – Боже милий,- мовив Девід.- Сьогодні в тебе великий день. – Боже милий, ніколи не думав, що все так обернеться. І ти там такий милий герой.

Одне тільки мене в сій притузі втішає, що дві найдорожчі мені в світі істоти смерті моєї доглянуть – ти, друже мій милий, і отся жінка, котру я полюбив, відколи спізнав, як свою душу. Як я лише ввійшла в літа дівочі, То був у мене милий, Що заглядав мені кохано в очі, Які його уяву полонили; Чудові дні і ночі, –

боже мiй милий! Та тiльки приказує: "Ой, свiте мiй, свiте мiй милий, свiте мiй красний!" Зiйшлися сусiди, товплються на улицi, оступили, поздоровляють нас, самi з нами плачуть, а нас умовляють. I в церквi достояла мов спокiйна, та як стали ховати, боже мiй милий!