Записки українського самашедшого – Костенко Ліна Posted on by / 0 Comment Навіть не так його програмі, у них у всіх гарні програми, і не його аргументації в цих дебатах, навіть не його мучеництву через те отруєння, а тому, що одного разу він якось, ніби мимохіть, прохопився: «Куди мені йти з моєю правдою в Україні?» От це мене вразило, дійшло до самого серця.
БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Людина біжить над прірвою Posted on by / 0 Comment Максим підійшов до чобота, мимохіть здійняв шапку, постояв хвилину… І надів шапку знову, задумливо… «Чобіт був занадто великий і тому так легко спав із старечої ноги, взутої набосоніж», –
ЗИМА Александр Викторович – День на роздуми Posted on by / 0 Comment Вже на палубі Сашко нетерпляче готував снасті, хапливо розповідаючи щось почуте з рибальських таємниць і мовби мимохіть признався, що перед риболовлею не спить майже усю ніч – боїться не почути будильника й запізнитися на катер.
ПЕТРОВ Всеволод – Спомини з часів української революції Posted on by / 0 Comment …поквітуванням і дехто з командантів не вдержався від спокуси приняти цей “данайський подарунок”, який дуже шкодив тим, хто його приняв, спричинивши чимало від’ємних випадків і мимохіть був причиною смерти Шемета – брата відомого Сергія Шемета, який, як мені казали, застрілився, побачивши, як козаки приправляли свою гульню “російською культурою…
АВРАМЕНКО Олег – Заборонені чари Posted on by / 0 Comment Маріка мимохіть усміхнулася, та вже наступної миті спохмурніла, знову подумавши про зруйнований Норвік, про знищені портали, про втрачений зв’язок зі світом МакКоїв… Для неї це був не лише світ пращурів, вона сама була часткою того світу й гостро відчувала цю втрату.
ФРЕМОВ Іван – Година Бика Posted on by / 0 Comment І похмурий повелитель зорельота мимохіть усміхнувся, дивлячись згори вниз на розрум’янене обличчя Чеді.
ШТЕПА Павло – Московство Posted on by / 0 Comment Пушкін мимохіть розкрив цей московський підступ, кажучи: «Слов’янські річки зіллються в московському морі».
Адріан Кащенко – Славне військо Posted on by / 0 Comment І вгледівши її колір — радості й надії, я мимохіть вигукнув: —