Ольга Кобилянська – Через кладку
сказав я з притиском, і потонув на мить в її очах. … Тоді вона, струнка, простягнувшись на мить до мене, відповіла так само півголосом: — … Наші очі стрінулись і ніби в ту саму мить мов сховались у себе. … — І сказавши це, я вхопив його жартівливо за рамена й на мить потряс цілою його високою, але ніжною постаттю.