Олесь Гончар – ЛЮДИНА І ЗБРОЯ
Потім знов було сонце — і димились асфальти, і парували дерева своєю мокрою блискучою зеленню, і з вікон студентських аудиторій видно було, як десь одразу ж за Південним вокзалом, за блискучими після дощу дахами будинків райдуга воду бере. … Артилерист деякий час помовчав, прислухаючись до плюскотіння темного мокрого лісу.