Крістоф Рансмайр – Останній світ
Тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять обтесаних колон нарахував зрештою Котта й на кожній прочитував слова – то “вогонь”, то “гнів”, то “труд”, то “ймення”, то “залізо”. … І Щойно похмура, в журбі й перед Дітом посмівши постати, І Вся заясніла нараз, наче’ сонце, вповите недавно І В хмари важкі, випливає із них, золоте, переможне.