Skip to content
…звiдтодi завше боронилася смiхом, тiльки трохи здивувалася, не так щоб зовсiм притомно – дивно, до якої мiри його присутнiсть, як ди-намiтом, глушила в тобi всi, доти таки незлецьки роз-виненi, захиснi iнстинкти, що спливали, як риба горiче-рева, поки рiку й далi стрясало – вибух за вибухом.
