ХЕМІНГУЕЙ Ернест – Сніги Кіліманджаро
– Ти ж знаєш, не це мене засмучує. … Потім не звертав на неї уваги, бо ніяка зараза до мене не пристає. … А ти хіба не кохаєш мене? … Те єдине, що я справді любив з тобою робити, тепер не для мене. … Авжеж, то й тепер були його рушниці, і він так і не купив нових. … Рештки тих рушниць, що висіли колись на оленячих ратицях у старому рубленому домі, валялися надворі в купі попелу, і ніхто їх більше не чіпав.