Skip to content Глиняник покотився на середину двору, а за ним простяглася біла стежка, неначе хто простелив од порога білий рушник. …
– В мене синами не поле засіяно. …
– Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить, – …
– Бо ви, мамо, не дуже помагали мені варити, а в мене не десять рук, а тільки дві, – …
Ще гаразд не обмила тіста на руках, обтерла їх сяк-так рушником і кинулась вимішувать лемішку. Але передчуття того, що я наближаюся до несподіваних і, можливо, зловісних подій, не залишало мене. …
Йти сил в мене вже не було. …
Все ж надія на якусь знахідку, що допоможе нам, не залишала мене. …
Речей у Наталки було дуже мало, і незабаром вони рушили до центру міста. …
Я, не без певного полегшення, втиснувся серед давніх знайомих і рушив по алеї, слухаючи жартівну суперечку футболістів. Незнайко вже навіть був рушив ними, та раптом зупинився: а якщо цей робот-людолов знову чатує там? …
“Треба швидше дістатися до корабля, хай Капітан іде шукати Незнайка, бо інакше він мене не залишить”, – …
І поїж, не чекай мене. …
– Граматику, знайди-но що-небудь доброго поїсти для Незнайка, і для мене теж, бо ми голодні, – …
Граматик намацав у кишені викрутку, проколов нею в папері дві дірки й рушив до піратського корабля. Це було єдиним рушієм його свідомості, його світом, інакше не могло бути. …
– Дякувати Богові, що ти не називав мене феєю. …
Я був певним, що, коли підійду до них і почну говорити, вони мене не проженуть, а зрозуміють. …
– Я знаю, що ви мене не любите. …
– Ви мене неправильно зрозуміли… …
Лікарня з широким холом, ще будована за совєтських часів, більше нагадувала ангар чи, може, сам лайнер, який дивом не рушив у свою подорож. 