ЛЕМ Станіслав – Соляріс
Я мимохіть напружив м’язи, але вже більше нічого не відчув. … – Нічого,- відповів він, закліпавши повіками.- Нічого.- І потер чоло.- Вибач мені, Кельвін, це нічого, знаєш, так несподівано… Я не чекав… – … Тут я вже нічого не можу вдіяти. … – То… не роби нічого. … Зрештою, може… нічого й не станеться.