РОМАНЧУК Олег – Зоряний кристал Posted on by / 0 Comment Коли ми з Мерреєм увійшли до кабінету, Джейсон, не встаючи з-за письмового столу, кивнув на оббитий шкірою диван біля декоративного каміна, на якому красувались мейсенські порцелянові статуетки.
Осип Назарук – Роксоляна Posted on by / 0 Comment Млинок той оббитий золотом і висаджений смарагдами та іншим дорогим камінням.
ТОЛКІН Джон Роналд Руел – Повернення Короля – Володар Перснів-3 Posted on by / 0 Comment подумав він сумно, сховав Жало в піхви і відійшов від оббитих бронзою дверей.
Ольга Кобилянська – Земля Posted on by / 0 Comment Часом прийде оббитий, синцями вкритий, закривавлений з корчми, і коли вона при його виді з остраху й відрази аж зойкне, аж руки заломить, він лише сплюне вперед себе, заклене під носом і видряпається на піч.
МАЛИК Володимир Кирилович – Чорний вершник Posted on by / 0 Comment За плечима у кожного з них стриміла споконвічна зброя кочовика – лук, сагайдак зі стрілами, круглий щит, оббитий бляхою або цупкою бичачою шкірою.
ВЛАДКО Володимир – Нащадки скіфів Posted on by / 0 Comment Такі ж подушки лежали й на двох великих скринях, оббитих бронзовими бляхами і широкими шпугами.
ЧОРНОГУЗ Олег – Претенденти на папаху Posted on by / 0 Comment РОЗДІЛ XXXII, у якому персонажі, вшановуючи Октавіана Мамуню, зосереджуються зовсім на іншому: на гілочках вишні в дикому селі, відбитках годинникових стрілок, магнітофонах і свічках, проблемах футболу, зозульках та дверях, оббитих білим дерматином Увечері поїхали до Мамуні.
Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня Posted on by / 0 Comment Завзято вискочила на берег, міцно затупотіла ногами, щоб оббити налиплий сніг.
Олесь Гончар – Твоя зоря Posted on by / 0 Comment Коли-небудь, може ж, згадає, як звела його біда з молодою степовичкою десь там, на хуторі, що хоч і досить ошарпаний, оббитий вітрами, а зветься так ніжно, майже пісенно — Синій Гай…
Григір ТЮТЮННИК – Вир Posted on by / 0 Comment Із-за товстих, оббитих клейончатою шкірою дверей, де засідала приймальна комісія, не долітало жодного звуку, і можна було подумати, що там нікого немає, якби не та обставина, що через десять-п'ятнадцять хвилин двері відкривалися і звідти або вискакували в сльозах, або виходили з тихою щасливою посмішкою.
