Результати пошуку слова: Обійстя

Згори по білій стежці мчав, налягаючи на п’яти, хлопчак у самих тільки трусиках; звивався над хатою дим, і Володимир мимохідь позаздрив на ту майже голубу постать під деревом і на те горде й самотнє, наче фортеця, обійстя. Великий сірий птах у лакованих туфлях і з солом’яним капелюхом на голові кружляв над їхнім обійстям.

І вони, стара жінка-вдова, котра жила сама, бо діти осіли власними обійстями, і ніхто з них із матір’ю вжитися не міг, та й він, Григорій, зустрілись у тих сутінках поглядами, хоча майже не бачили одне одного, і в дивний спосіб поєдналися. Тоді тінь зайшла в сусідське обійстя й постукала у вікно.

Від купців Ситник вже давно знав, що та правиця досить швидко вміє братися за страшний меч, тому не став ждати ще й цього і миттю завернув свою кобильчину з обійстя. Родим злякався темної валки, що над’їхала по шляху й зупинилася коло обійстя. Гарно вигадав оце обійстя.

Жінки в один голос пригрозили, що спалять йому обійстя, що буде падати на нього каміння звідти, звідки він і не очікує. світ неогороджено підступав зусібіч до Жельманового обійстя. — Бо ви перший переступили браму мого обійстя.

– несамовито волала Софія, вимахуючи білою хустинкою, здертою з голови чи не з волоссям, і кидалася з одного боку загородженого обійстя в інший бік, так, ніби не мала розуму відчинити хвіртку на вулицю. Отож більше ніколи не кликали до себе й Сандуляків, хоча хвіртка між двома обійстями була постійно відчинена.

У дворі навчилася вона й бачила не одно; навчилася кращого ладу і тоншого способу ґаздування, і наслідки того кидалися кожному в очі, хто лише вступав у її гарне обійстя. Бачив у душі якесь нове обійстя, своє обійстя, чорнооку струнку дівчину і їх. Він приходив тепер доволі часто на панське обійстя.

Недалеко ріки, злучаючись своїм городом з горою Чабаницею, стояла з обійстям і млином своїм хата далеко і широко знаної багачки, вдови Іванихи Дубихи. Там, не надто високо на горі, стояло пишне обійстя, що вже своїм видом зраджувало багатство. — Чиє се обійстя… он то на невисокій тій горі, з стогами сіна близько хати?

розсміявся Розенрох.- З цього обійстя ще ніхто ніколи не виходив. З цього обійстя ніхто ніколи і не вийде… – –  Велика кара чекає на того, хто зважиться покинути це обійстя, – Але я не такий дурний, щоб не знати: вночі цього обійстя не покинеш.

Дехто із сільських ґаздів іноді наймав Івана траву косити або дрова колоти, але він до роботи на чужих обійстях не мав великої охоти. Дивився на другий берег до різі в очах – але, крім шумливих кущів та поодиноких фігурок на городах і обійстях дзеркально відбитого Черемошного, нічого там не знаходив.