Skip to content А воно вже висувалося з-за якоїсь гори, жевріючи кров’ю, пишне, осліплююче. …
Довго, довго дивився ще музика бистрим оком по верхах заліснених гір, що мов з поранкових мряк поволі роздягалися, висуваючи один хребет по другім проти сонця, що, зійшовши на сході, жевріло світлом, осліплюючи око. 