Skip to content
Він, правда, міг би розвинути тут свою ідею і поступово, однак умисне «вистрілив» нею, мов картеччю, в слухачів, щоб відразу пробити панцир удаваної байдужості, здатної обеззброїти будь-якого оратора,- панцир, викуваний із флегматичності, вичікування, досвіду, розрахунку й опору.
– Зроблю не збрую, чудо рідко, Ніхто якого не видав; Палаш, шишак, панцир зо щитом, Все буде золотом покрито, Як тульськії кабатирки; Насічка з черню, з образками, І з кунштиками, і з словами, Скрізь будуть брязкальця, дзвінки» 29 А що ж, не так тепер буває Проміж жінками і у нас?
ті лежать, і декотрі з них помруть, а декотрі вже мертві, і він розумів тепер, що це все-таки люди, а не мавпи і не панцирні вовки, хоча дихання їхнє було смердюче, дотики – брудні, а наміри – хижі й бридкі. …
Це була та сама плямиста мавпа, тільки приручена, намуштрована на панцирних вовків.
