Ольга Кобилянська – Земля
– додала вона стиха, смутно, неначе до себе, і сперлася на хвилину об паркан, мов відпочиваючи. … Раз, як я переходила попри їх хати, щоб зайти до Домніки, крикнула за мною: “Лизунка!” А як я оглянулася і хотіла їй щось відповісти, сховалася борзо за паркан, і я заздріла лише її чорне розпатлане волосся.