КОСТЕНКО Ліна – МАРУСЯ ЧУРАЙ
Над плином років, паростю ялин, жовтогарячим дивом горобин, ще й досі кості торохтять зотлілі, і на вітрах рукава лопотять, і чорні свити на козацькім тілі за воронням ніяк не одлетять… … Старі дуби і парость молоду – аби сьогодні, а вперед не дбають – рубають криво, косо, без ладу,- аж так і видно: не своє рубають.