ШЕВЧУК Валерій – Птахи з невидимого острова
покірливо сказала Павучиха.- Так уже в нас заведено, звольте пошанувати… В неї на оці зависла сіра сльоза, і вона змахнула її майже прозорою рукою… …Галерою повзли хвилі диму, гурт турків полетів у повітря, щоб більше ніколи не повернутися на корабель. … – Це те місце, куди ми конче маємо повернутися, коли немає більше сили жити.