Пройшла повз них, начебто й справді були вони в чомусь винуваті, і зайшла до директорського приміщення. Часом йому хотілося отак пожартувати: прийти й спантеличити когось, ставши жінкою чи ж чоловіком, а тоді дивні речі кояться там, де він спустився: рух там і сновидьга, заповзяття і неспокій.
Вони хитаються, але ще повзуть тупо й автоматично, як мовчазна й велика сіра отара. Ось він заповнив тут усю хату, аж через дві світлиці заставлену повздовж столами, і під гуркіт далеких вибухів, під завивання, тупіт і скрегіт смерти навколо справляв тут свій, либонь, останній спільний бенкет, –
Тулячись спинами до самих бур’янiв, ми боком проходимо повз дiда i, як тiльки минаємо його, щодуху бiжимо. Ми проходили повз старий набокуватий колодязь iз журавлем, з якого давно вже й воду не брали – так замулився. Ми повземо, помалу, обережно, об’їжджаючи кожну ямку, кожен камiнчик.