Результати пошуку слова: Повік-Віку
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
Тут, в полониш, де небо накриває безлюдні простори, що живуть в самотині тільки для себе, вікує тиша. … Вони вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби. … – Ой пам’ятаю, Марічко, й повік не забуду… Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка.