Результати пошуку слова: Помаленьку
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Поміж ворогами
Вона роздяглась, обтерла на виду порох хусточкою, помаленьку одійшла од дзеркала й якось помаленьку, не хапаючись, сіла в крісло проти матері. … Ще перекинемось під ці верби, їдь помаленьку! … – Накупіть книжок, та більше наукових, та й вчіть їх потрошку, помаленьку. … Його душа запалювалась помаленьку, як запалюються в печі сирі дрова.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Над Чорним морем
Селаброс порівнявся а паннами й помаленьку обвів їх гострим пронизуючим поглядом; здавалось, він вибирав, котра з їх краща й варта уваги. … Саня спочатку йшла помаленьку, але як розбалакалась, то все йшла швидше, а далі трохи вже не бігла. … Світ наче займався в їх помаленьку, замиготів і блиснув промінням.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Князь Єремія Вишневецький
Молодий єзуїт простував до стола тихо, помаленьку, неначе линув на крилах. … думав Заславський, помаленьку йдучи до каплиці через рядок покоїв королівського палацу. … – спитав Єремія й почав наближатись помаленьку до Тодозі. … Минув який час, а панщанні люде все помаленьку тікали і десь зникали, неначе їх земля поглинала.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Навіжена
«Гарна, здорова, моторна, й тиха на вдачу, й хазяйновита… Говорить помаленьку і небагато і немало: саме помірно. … Вона й собі взяла сухар з кошика і почала помаленьку його навіщось їсти, запиваючи чаєм, бо їй зовсім не хотілось їсти. … Марта Кирилівна, очевидячки з великою неохотою, і собі помаленьку вгніздилась в кріслі.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Iван – Хмари
Тодi тiльки Турман встала так помаленьку, неначе її пiдводили цупкi пружини канапи, котра и справдi пiдiймалась i росла пiд нею, нiби найм’якiша подушка. … Воздвиженський, прийшовши додому, примiтив, що i його Марта встала з канапи помаленьку, неначе її хтось пiдводив пружинами, а потiм одразу витяглась, ще й голову пiдняла.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками
сказала господиня й помаленьку, дляво вмостилась в крісло, оббите ясно-вишневим плисом. … В темно-фіолетовій сукні, висока та поставна, навіть трохи огрядна, Текля Опанасівна помаленьку подибала до дверей, стала й звідтіль, оддалік, почала оглядать нову обставу, зиркаючи своїми невеличкими блискучими очима по всіх закутках.