НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Навіжена
Віка стали важкі і неначе прилипали до очей. … – Зараз, зараз приберуся!» « … – Як приберетесь, то зайдіть до мене на муштри. … Прийдіть до мене на оглядини. … Чому так? … Чомусь вони їй неначе спротивились… чогось вони їй не до вподоби…» II Маруся вернулась в гостинну і сіла шити, але робота не йшла їй на думку.