Пантелеймон Куліш – Маруся Богуславка
Одверни від неї очі: Нехай ляхи гризуться з русинами, Втікай із їх кубла голодна й боса, Як бігла бідна мати манівцями, Обдерта по тернах, бліда, простоволоса. … На соломі гнилій, мов той пес-волоцюга, лягають, Полягавши, сльозами один одного обливають, Україну простору та вольну, свій рай, споминають: «Ой ти, краю, наш раю!