Skip to content Зіновій повернувся з «форшпану» вночі, сусіди його не бачили, й це нас опісля врятувало від Сибіру; кілька днів він відсипався в стодолі, а на третій вечір, коли ми збиралися лягати спати, зайшов до хати попрощатися; він так і сказав: я прийшов, тату, і ви, мамо, і ви, братове, прощатися, бо йду в ліс… — і вже її не було, тільки замерехтіли закрутилися довкола зірки, переплутуючись, як світляне волосся, вогненними хвостами, і не було більше болю, а тільки несамовите, скажене, до білого розжарене блаженство знову, і знову, і знову прощатися з душею — ніби ціле сонмище мала тих душ, — 