Skip to content Тремтіння липи було його тремтінням, удари грому в душі відлунювали, як у небесній бані, дощ одзивався якимось^ лоскітним передчуттям відновлення, немовби він, Григорій, був тим маленьким зерням, у якому сховано майбутнє людство, ліси, птахи і все, що згине і знов відродиться у тому ж образі… все, все довкруги мало податися їй назустріч, розгортаючись на всю шир, сміючись вітаючись, плескочучи в долоні, берег — листом, ріка — хвилею, птахи — щебетом, і так воно й зчинялося на її появу, все приходило в рух аж до самих земних надр, де, мов бджоли в нічному вулику, сонно дзумчали укриті джерела, — 