Ольга Кобилянська – Земля Posted on by / 0 Comment Ні вднину, ні вночі, і вона мала, певно, лиш пустий привид. … Сава ж лінюх, пустий з дівчатами, але він не лихий хлопець.
Володимир Набоков – Лоліта Posted on by / 0 Comment Я знов зарядив пустий кольт – чорними й збагрянiлими пальцями – торкнув щось, змащене його густою кров’ю.
Жюль Верн – 20 000 льє під водою Posted on by / 0 Comment Він був пустий. … Але тепер вірьовка була завдовжки не більше десяти брасів, до її кінця був прив’язаний пустий бочонок, який, залишаючись на поверхні, повинен був показувати напрям підводного шляху дюгоня.
Гнат Хоткевич – Довбуш Posted on by / 0 Comment Цего скинемо, бо цей пустий. … З одного боку, досадно і стидно, що от знов під самим носом Довбуш зробив що хотів, а ти приїздиш лише на згарище, в пустий слід, як і завжди.
КУЛІШ Пантелеймон – Споминки старого діда Posted on by / 0 Comment Опісля вже декотрі опам’ятались і побігли за ними, та в пустий слід – хоч тупицею.
СКОВОРОДА Григорій Савич – Сад божественних пісень Posted on by / 0 Comment Бачить його зір смілий твій При твоїм несплячім зорі, І лист його не відпаде, Не лист на нім буде пустий, Облудно звабний, а скоро Духовний плід весь приведе: Bipy, мир, радість, покірністьтеж, Й інше, що в ряді святім назвеш.
ВОВЧОК Марко – Дев’ять братiв i десята сестриця Галя Posted on by / 0 Comment Управо мимо хатки звивався шлях у мiсто – i який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки i як же вiн, що ближче до мiста, усе люднiш та грюкотнiїи порошить i гурчить, а тамечки – таменьки, де вiн вбiга на гору та де вже улицi будинкiв купами на нього приступають, який же вiн гучний, та людний, та порохний!
ФРАНКО Іван Якович – ПОЕЗІЇ, ЩО НЕ ВВІЙШЛИ ДО ЗБІРОК Posted on by / 0 Comment Марний комар, пустий горіх, Та й пощо заважати?
Оксана Забужко – Казка про калинову сопілку Posted on by / 0 Comment …гірку кривду він учиняє, вона з місця заходилася надсадним вереском — і так ледь не до блювоти (потому не без зловтіхи ловлячи, крізь липку солону млу в очу, знайомий пустий, стеряний вираз на його обличчі, мов і він себе питав, шпурляючи паска долі: ну не дурень із мене?…),
ФРАНКО Іван Якович – Iз секретiв поетичної творчостi Posted on by / 0 Comment величезний пустий будинок обiк його батькiвського дому, його дитячою уявою заселений страшними розбiйниками, циганами i духами.
