Skip to content Він опустив погляд на лице, підняте до нього, лице без видимої вроди, але із спокусливим усміхом, сині очі, затінені довгими віями, промовляли до нього не тільки пустотливо, а й зухвало. …
Вузька біла рука, мовби захищаючись, пустотливо наставлена на Сулеимана, молоде прекрасно тіло вигнуте рухом змії, що помітила небезпеку. З боку матінки такі проводи були нам попервах щодня, потім усе менше, менше: звісно, вони вже звикли розлучатися з нами, а, кінець кінцем, і до того доходило, що коли старші брати набридали їм своїми пустощами, так вони, бувало, й гримнуть: «Коли б уже вас чорт поніс у ту анахтемську школу!» Батенько ж були до нас ні се ні те. але, правду кажучи, троха мов пусто. …
Всюди було тихо i пусто. …
Самота i пустота круг неї i в нiй самiй стали ще страшнiшi, – …
I що вже вмовляю себе, що се все байка, жарт, пустота, – …
А тепер, хто що може, прошу скинути по центовi, по два, щоби наша каса вiд початку не стояла пусто! 