Skip to content Наталка, така ж насуплена, як і батько, заломивши брови, стиснувши уста, шила унти… Ізюбрині, лапчаті… Гаптувала їх білими пушинками… Сувора, трохи зблідла, схиляла голівку то вліво, то вправо – дивлячись на роботу, а думка десь, не тут. …інакше: тіло його неначе ставало порожнє, невагоме, він ніби ширяв, як іноді ширяєш уві сні, коли досить тільки легенько відштовхнутися від землі, і ти вже летиш, мов пушинкаВ такі хвилини Даса передчував, як воно буває, коли ширяєш отак довгий час, коли тіло й душа скидають свій тягар і линуть, підхоплені подихом більшого, чистішого… 