Ольга Кобилянська – Через кладку
Кожним разом, як перебуває вона тут під час ферій[13], а відтак від’їде, Маня майже розпачає, що не може рівно їй виїхати за границю й віддатись вищим фаховим студіям. … — кликнула майже розпачливо панна Маріян, що чекала, мов спасения, того сну, по чім мала б право й свій сон оповісти й мудрому толкуванню новомодної Піфії піддати.