Skip to content
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. …
Будять мене то соловей, то зозуля, то iволга, то одуди, а то й роса.
Вирувало, шуміло, а зараз тиша, смарагдова тиша, і чути, як ростуть картоплі і як роса капле, перекаплюючись між листям на могутній розложистій черешні,.що стоїть якраз серед Золотого Току, царює над ним, оздоблена живими рубінами дрібоньких своїх угідок, що ранньо вже де-ис-до жевріють угорі.
Уста до уст моїх він притулив і мовив: «Я був таким, як ти… побудь, побудь зі мною!» 141 В одній руці – вина рубін, у другій – милої коса, Сидить щасливий у саду, де на квітках блищить роса, I попиває з піали, аж поки солодко сп'яніє, И не хоче думати, хмільний, про непостійні небеса.
