Ольга Кобилянська – «В неділю рано зілля копала»
Недобре віщував сей шум трембіти поранком. … Вона крикнула з остраху не своїм голосом і упала лицем до землі… Коли се було, що вона сей голос чула? … І проклін сей страшний. … Він знов спиняє її в ході, кидаючи їй на сей раз свій капелюх під ноги. … — Але якщо нас сей раз порятуєте, то ми, раз побравшись, заберемо вас до себе.