ШЕКСПІР Вільям – Сонети
12 Коли годинника подзвіння сонні Звістують дня померклого відхід, Коли безжально сніг ляга на скроні І осипається фіалки цвіт; Коли тремтять безлисті верболози, Де в спеку тінь була для череди, А вицвіт літа у снопах на возі Трясе остюччям сивим бороди, – … Любов не бачить сивини в волоссі, Навіки взявши старість в наймити.