Skip to content
Я чекав на її листи, проте сам не міг уявити, як вона живе, й іноді, в похмурі, сльотаві грудневі дні, коли навіть опівдні не ставало по-справжньому світло, я вже думав, що вона вислизнула від мене і – все пропало. …
Дув альпійський вітер, і по долині розливалось вологе, сльотаве тепло.
нездужаючи, Оленка заводила серед ночі жалібний нявкіт, не вимогливий, як звичайно в дітей, коли ім щось дошкуляє, а по дорослому нескінченно тужно квильний, як осіння сльота, від чого Марію достоту казило, наче той плач виказував якусь безпросвітню правду про її життя, в якій вона й собі самій би повік не призналася, —
