Результати пошуку слова: Споконвік
Споконвіків
споконвікі́в – прислiвник незмінювана словникова одиниця
Адріан Кащенко – Славне військо
їхня земля споконвіку звалася Руссю, і ця назва, разом із поширенням влади київських князів, перейшла й на всі слов’янські племена, які скорилися полянам. Від Кам’янки межа з кримчаками справді “споконвіку” пролягала Дніпром аж до річки Кінські Води, а далі тією ж річкою сягала аж її верхів’я.
БІЛИК Іван – Золотий Ра
Варвари й елліни все споконвіку міряли на свій копил. Насамони споконвіку жили широкою смугою понад Великим Сіртом, пасучи на приморських луках стада напівдиких невибагливих кіз. В Спарті споконвіку було по два царі – ще від часів завоювання Пелопоннесу дорійцями. Ассірійські мечі споконвіку цінувались.
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Диво
Поромоня був собі простий тесля, як і батько, й дід його, як увесь рід споконвіку. Подавляло людину, замість возвеличувати її дух, підтримувати в ній силу й веселощі, як це робило споконвіку. Велося вже споконвіку, що вирішував усе меч. Споконвіку Отави відзначалися впертістю й твердістю.
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Роксолана
Занадто блідолиций, як на острів’ян, споконвіку смаглявих. Ріки вийшли з берегів, зсувалися з мільйоннолітніх своїх лож глиняні гори, болота утворювалися там, де споконвіку був самий камінь, від потопів гинули коні, верблюди, мули, вівці, люди рятувалися, залазячи на дерева і живучи там, ніби мавпи, цілими тижнями.
Володимир Винниченко – Сонячна машина
Плачучи ж, шукає на грудях, у рукавах, по всіх місцях, де дами споконвіку ховають хустки, своєї хустинки й не находить. Перед богом сили вона згинається з спадщинною побожністю і в жертву йому споконвіку приносить усіх своїх слабших богів. Вільнолюбну, споконвіку республіканську, демократичну Швейцарію.
Роман Федорів – ЄРУСАЛИМ НА ГОРАХ
Споконвіку мокрими веретами солом’яне село рятувалося від сусідського близького вогню, і мама про це пам’ятали… ще по останній війні при вході на цей цвинтар споконвіку стояли закопані два дубові стовпи, на них — поперечка з невеликим дзвоном. — Так діялося споконвіку, Майстре…
АНДРУХОВИЧ Юрій – Дванадцять обручів
Не допомагали ні сміховинно низька ціна у шість гривень шістдесят п’ять копійок, ані тьмяно-болотяний колір виробу, що за ідеєю виробника мусив асоціюватися з карпатським довголіттям, ані навіть цілком симпатичний слоґан “Споконвіку і назавжди”, псевдослов’янською в’яззю старанно виведений на етикетках.