Skip to content …вона всміхається не мені, а сіро-сріблястим тіням, що пливуть повз нас, ніби її причарували подихи вітру у верхів'ях дерев, струмочки туману, що котилися вниз по стовбурах, ніби вона прислухається до глухого, неясного заклику, що лунає десь поза деревами, десь за краєм світу, ніби їй оце зараз треба встати й піти геть, крізь туман… 