Крістоф Рансмайр – Останній світ
Кому вже доля судила жити на цьому узбережжі, той живе й помирає тишком-нишком, серед каміння, як ото мокриця. … Отож у тих непристойних жартах, що їх городяни почали переповідати пошепки одне одному про цю пару, крім звичайної для таких пересудів зловтіхи, була й гола правда. … Але ніде ні берега, ні острова, ні судна.