Skip to content Був і мій час, та минув,- думала Марта Кирилівна, ходячи по садку,- і я любила і була б щаслива, та не судилось мені щастя. …
Маруся знов випроводила його аж у двір, аж до хвіртки, і просила заходити до неї і вибачити, що мати не вийшла, бо в матері судомить руку, ще й голова болить й досі. 