Юрій Яновський – ВЕРШНИКИ
Він скочив на чийогось коня, кінь під ним упав, він сів на коня з тачанки, «хлопці, за мною! … Сашко підійшов, сів коло нього на землю, обличчя в нього було біле й ввесь час смикалось, «та тут і Сашко», — … Чубенко підвівся з лави й сів, у голові все пливло обертом, голова розривалася від болю, та Чубенко вже опанував себе.