УЛЬЯНЕНКО Олесь – Жінка його мрії
На сірому шматку асфальту він побачив каштанового пса, майже вогненного. … І він наповнювався тишею, як жінки наповнюються за ніч коханням і спермою і робляться далекими, наче білий метелик на синьому небі – нерухомими та загадковими. … Він мчав трасою, сірою і невиразною, і, видавалося, провалля блідого неба падало на нього.