ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi
Змушений був спинитись і сісти, бо йому від незручного підйому аж іскрами пішло в очах. … 2 Тепер, коли минуло від тої хвилі стільки часу, Марія любить часом, впоравшись із обідом, вийти в сад, сісти на ту ж таки садову лавочку і пуститись у такі солодкі й далекі мандри. … Проте яка то втіха сісти біля вогню й помріяти!