Skip to content Належала до людей, що все життя йдуть за сонячним променем, по білому дню й по білому світі, мабуть, їх більшість на землі, але є й такі, що йдуть вузькою місячною доріжкою, серед мороку, темнощів і тайнощів, зачаровані сріблястим полиском, очманілі від небесного блиску, в очах у них той блиск, а в душі темне клубочіння. Для неї, зачаєної в бажанні розгадати дивні якісь загадки, розшифрувати тайнописи віків, собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, піснеспівами, шепоче жагою спокут, він ще повен гріхами, в яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій. Тремтів, слухаючи дивних пригод усяких охочих до шукання усіх отих скарбів, хотілося бігти до тих, хто знає, хто володіє тайною, хто міг би кожної хвилі піти, але чомусь не йде, не бере, хоч сам бідує. …
Всі прирекли, що ніхто не вийде з регули й не буде старатися ні явно, ні тайно кинути зимівник. 