Кобилянська Ольга – Нiоба
12) Адже ми тепер бачимо, немов ворожачи наослiп, тодi ж – навiч; тепер я розумiю частково, а тодi – пiзнаю все так, як i мене самого пiзнано було. … Правда, вона була така, що серце розривала, як i сам випадок. … – Доки я живу й можу, я все стараюся, щоб вiн мав чисту бiлизну на собi i яку таку одежину на тiлi, –