Ольга Кобилянська – Земля
Світло горіло, як перше, а в кутах ховалася темнота. … Його позір спинився на бурдею і деревині, що обдавала його темною тінню, а відтак мимоволі на “сусіднім” ліску. … Осіння мряка позакутувала все в свій сивий віддих, десь-не-десь порозкидувані хатки тонули в ній зі своїми білими стінами, і він глядів лише в саму пусту мряку.