Результати пошуку слова: Тоді ж

тоді́ ж – словосполучення незмінювана словникова одиниця

–  Навіщо ж ми тоді попхалися в ту пустелю, чого шукали? Чому ж тоді ти досі не пішла звідси, якщо могла? За що ж тоді вона прирекла на загибель дитя твоєї дочки, а моєї сестри, бідолашної Імке? Якщо вона винищить нас усіх, хто ж тоді принесе їй дари?  Що ж тоді змусило тебе помилувати його?

І вона вчепилася реп’яшком у білу широку сорочку того іншого, але Мирон сердито шарпнув душу до себе, заховав, як кошеня, на грудях, під самим серцем, і аж тоді — зовсім пробудився… О, якби я пізнав, чого хоче Бог, може тоді збагнув би, чого прагну сам?! Чому ж тоді ніхто не почув лементу невинної Доброніги?

Що ж тоді робити людям? Тільки вже тоді й коней там не побачиш. Та, їм на лихо, надворі був туман, такий густий, що вони зблукалися, проблукали всю ніч, не потрапили до Гапона, а заїхали в Чорновус і аж тоді схаменулися, як побачили перед собою хати. Та хіба ж тоді не впаде й на неї той гріх?

Розділ V Але сам він усе дивився не відриваючись, і місто здавалося йому таким самим прекрасним і хвилювало не менше, ніж тоді, коли йому було вісімнадцять і він, побачивши його вперше, нічого не зрозумів і тільки відчув, що воно гарне. А скільки ж тоді командирів рот ми втратили? Що ж тоді правда?

А та вже тоді медовим голосом: – – каже тоді Шрам господареві (а господар колись був у охочих козаках у Шрама сурмачем). – каже тоді Шрам.- Так се із Низу такий вітер віє! – Куди ж тоді? – каже тоді Шрамові гетьман. А козаки ж тоді були не наших парубків – войовники, хоробрі молодці, а боялись до неї залицятись.

і вже тоді проворно метнувся до мисника, до печі, до закомірка. — Так он звідки знайомий мені ваш голосі І чому ж тоді нічого не розповіли нам? — А хто ж тоді вартий? — Так чого ж тоді ти торгуєшся зі мною?! — А що ж ми тоді з усіма ринками будемо робити? Що ж тоді головне маєш у мізках?

Громада ж тоді не дозволила пересельцям тієї землі продавати, а взяла на себе. Розібрав усе на частки — і тепер і собі робив саме такі частки, і певний був, що складе з них ліжко,— так саме, як зробив собі колись шафу на книжки, тоді — війку. Дак я вже тоді й годі ходити та дівчат на свою мірку міряти. А що ж тоді твоя дочка?

в амфорах досить його понаносив 165] Кожен тоді, як брали священну кіконів столицю. Отже, тоді, богосвітлий Евмею, ти через господу 235] Лук принесеш і даси мені в руки. 410] Зразу ж тоді й тятиви правицею злегка торкнувся – Дзвінко вона пролунала, мов ластівки голос чудесний.

Але маю ще виносити колоди, і аж тоді ми могли б посісти на одну з них. скаже тоді вірменин-лікар, а дивитиметься він, напевне, на заляпані шиби і слухатиме хлющу за вікном, – За ними слідом посунула братія, бо сподівалися на нове чудо, а в кінці поплентався і я, бо вже й тоді щось мені в тому дійстві не подобалося.