АНДРІЯШИК Роман – Люди зі страху. В облозі
Жили б тоді в горах по сто років!..» … Жахливий тоді двобій з життям, сповнений прикрих випадковостей, дикостей, дивини (може, й мене таке чекає…). … – Та ми повинні пам’ятати, як вони жили, бо тоді й нас не штука поховати. … Здається, тоді легше жити, менше в душі плутанини. … – Ким же я тоді стану? … Як тоді жити?