Skip to content
…до свiту, тягли її молодi лiта; там дитячi забави, людський гомiн, все те, чим краситься i з чого складається життя, тут – нiмота темної могили, глухi вичити поповi, тремтячий голос дякiв, дим i морок – холодом обдавали душу, нiяк не припадали до її серця… I чого воно так: до того тебе тягне, а од сього – i святощi, та одбивае… Видно…
