Skip to content
І сьогодні вона вже не пам’ятає ні лиця, ні очей, ні прізвища того сина приятеля, але така сама сумна, ніжна тривога й солодка млосність стоять їй у всьому тілі. …
Непокій, замішання, тривога, захват, подив шугають по залі, віють шелестливими крилами. …
В лиці з’являються живі розумні тіні, в очах — сполохана цікавість, тривога.
Все було, як і раніш: дерева спокійно зеленіють, і день тихий — ні сонячний, ні хмарний, в теплій поволоці імлистій, тільки тривога мовби розлита в повітрі, вона вже пройняла місто і душі людей. …
Але не сонце освітлює їхнє єднання на все життя, не пісня роздольна, радісна, а смуток, тривога, розлука, що живе вже тут і не зникає.
“Хоч у гарному мiсцi”, спробував утiшити себе, вiдчувши раптом, що тривога за своє майбутнє, яка всю дорогу не насмiлювалася пiдступати до нього близько, тепер стала поряд i нiяка сила, не могла прогнати її, примусити замовкнути. …
знову подумав Андрiй, а тривога нашiптувала йому щось нерозбiрливе, сполохане, неспокiйне.
— спитав я маму недовірливо, і в ту ж хвилину пожалів: я помітив, що, цідячи молоко, мамині руки тремтіли, і цідилко дрібно цокотіло об криси горщика, а на її обличчі застигла тривога. …
сплять люди, немов каторжани, мертвецьким сном, а тривога, сум, плачі, постріли, смерті, пожежі, зради, байдужість, і духота й сліпота рабська…
