Skip to content Але у вiкно видко клапоть сiрого, тужливого неба, i на серцi тужно i важко, i здається, що друзi, –якi сидять поряд, у палатi, десь далеко-далеко, звiдки глухо, немов тривожний шум натовпу, ледве чутно долiтає їх голос… Минає кiлька днiв, i серед купки листiв вiн знаходить лист вiд Горького. Тоненький монотонний звук зринув десь обіч мене, такий протяжний, такий тужливий, що мені стало моторошно. …
Це я вперше, відколи його знав, почув, як Ходя співає, і, либонь, через те мені стало так тужно, аж моторошно. 